Опитування про бажання навчатись новому

Гімалаї

О, Гімалаї! Серце палає дивним і небуденним чуттям. Розум не знає, та серце знає, Де на Землі осередок життя.

Ось і французька експедиція йде віддати честь Гімалаям. З усіх сторін різні народи спрямовуються все до тих же висот. Виходить вже якийсь похід за межами змагання.

Якби хто-небудь задався метою історично проглянути всесвітнє устремління до Гімалаїв, то вийшло б незвичайно знаменне дослідження. Справді, якщо від кількох тисяч років назад проглянути всю привабливу силу цих висот, то, дійсно, можна зрозуміти, чому Гімалаї іменують «незрівнянними». Скільки вікопомних Знаків поєднано з цією гірською країною! Навіть у найтемніші часи середньовіччя, навіть віддалені країни думали про прекрасну Індію, яка кульмінувала в уяві народів, звичайно, приховано таємничими сніговими велетнями.

Спробуємо подумки обміркувати все ті прекрасні легенди, які могли зародитися тільки в Гімалаях. При цьому перш за все будемо вражені дивовижною різноманітністю цих успадкувань. Правда, це багатство походитиме від багатьох племінних нашарувань, стане розкішнішим від щедрості багатьох тисячоліть, увінчається подвигами кращих шукачів істини. Все це так. Але і для цих вершинних подвигів потрібна навколишня пишність, а що ж може бути величніше, ніж неперевершені гори з усіма їхніми несказанними сяйвами, зі всім невимовним різноманіттям.

Навіть бідно і убого було намагатися протиставити Гімалаї з іншими, кращими нагір’ями земної кулі. Анди, Кавказ, Альпи, Алтай – всі найпрекрасніші висоти здаватимуться лиш окремими вершинами, коли ви подумки уявите собі всю пишну, нагірну країну Гімалайську.

На початок сторінки

Чого тільки не вмістила в собі ця різноманітна краса. Тропічні підходи і луки альпійські і, зрештою, всі незліченні льодовики, насичені метеорним пилом. Ніхто не скаже, що Гімалаї це тіснини, нікому не прийде в голову вказати, що це похмурі брами, ніхто не вимовить, згадуючи про Гімалаї, слово одноманітність. Справді, ціла частина людського словника буде відкинута, коли ви увійдете в царство снігів Гімалайських. І буде забута саме похмура і нудна частина словника.

Чимось закличним, непереборно ваблячим наповнюється дух людський, коли він, долаючи всі труднощі, сходить до цих вершин. І самі труднощі, часом дуже небезпечні, стають лиш найпотрібнішими і найбільш бажаними ступенями, стають тільки подоланнями земних умовностей. Всі небезпечні бамбукові переходи через гримучі гірські потоки, всі слизькі уступи вікових льодовиків над згубними прірвами, всі неминучі спуски перед наступними підйомами і вихор, і голод, і холод, і жар долаються там, де повною є чаша знаходжень.

Не від пихатості і чванства стільки мандрівників, шукачів спрямовувалися і надихалися Гімалаями. Тільки суперництво і змагання могло знайти і інші найважчі піки. Далеко понад змаганнями і суперництвом закладено устремління до світових магнітів, до цього невимовного священного сподівання, в якому народжуються герої.

Не тільки лаврові вінки змагань, не тільки перехідні перші сторінки книг і газет, але тяжіння до величі, яка живить дух, завжди буде істинним тяжінням, і в такому потязі нічого не буде поганого.

Що ж, це ще одна похвала Гімалаям?

Хіба їх урочиста велич похвал потребує?

Звичайно, тут недоречні похвали, і кожна з них, навіть найчудовіша, буде лишень применшенням. Тоді чому ж згадуються Гімалаї, чому ж треба про них думати, згадувати і до них спрямовуватися?!

Навіть залучення подумки до урочистої величі буде кращим зміцнюючим засобом. Адже все по-своєму прагне до прекрасного. Про прекрасне по-своєму міркує кожен і неодмінно захоче так чи інакше сказати про нього. Думка про прекрасне настільки могутня і зростаюча, що людина не вмістить її мовчки, а неодмінно захоче, хоча б якимись словами, повідати її. Хоча в якій-небудь пісні чи в якому-небудь зображенні людина повинна виражати і втілювати думку про прекрасне.

На початок сторінки

Від найменшої квітки, від крила метелика, від блиску кристала і так далі і вище, через прекрасні людські образи, через таємничий дотик до надземного людина хоче стверджуватися на непорушно прекрасному. Якщо були на Землі прекрасні створіння рук людських – до них прийде подорожній; заспокоїться під їх склепіннями в сяєві їхніх фресок і скла. Якщо може подорожній знайти заграву далеких горизонтів, він спрямується і до них. Нарешті, якщо він дізнається що десь виблискують вершини найвищі, він прагнутиме до них і в одному цьому прагненні він вже зміцниться, очиститься і надихнеться для всіх подвигів в ім’я добра, краси, сходження.

З особливою увагою біля багаття і на будь-якому людському зібранні слухають подорожнього. Не тільки в далеких хроніках читають про цю повагу до тих, що прийшли здалеку. Адже і тепер при всіх шляхах сполучення, коли світ вже здається малим, коли люди прагнуть до вищих сфер або в глибини, до центру планети, і тоді розповідь подорожнього залишається прикрасою кожного зібрання.

«Чи правда, що такі прекрасні Гімалаї?»

«Чи правда, що вони незрівнянні?»

«Скажіть нам хоч що-небудь про Гімалаї і чи буває там незвичайне?!»

У кожній розповіді подорожнього люди чекають на незвичайне. Звичай, звичка, нерухомість зв'язаності, зменшує навіть найменш мисляче серце. Навіть пониклий дух прагне до руху. І, зрештою, ніхто не уявляє собі руху тільки вниз.

Пам'ятаю, як один подорожній розповів, що, на початку спуску на великому каньйоні Арізони, навіть при чудових барвах оточуючих, все ж таки залишався гніт міркувань про нескінченний спуск – «ми йшли все вниз, і це навіть заважало милуванню».

Звичайно, захоплення і замилування будуть перш за все пов'язані зі сходженням. При сходженні є непереборне бажання заглянути за висоти, що підносяться перед вами. Коли ж бо ви йдете вниз, то в кожній вершині, що залишилась за вами, дзвенить якесь «пробач». Ось чому так світло не тільки йти на вершину, але хоча б подумки проходити цими шляхами висхідними. Коли чуємо про нових подорожніх у Гімалаї, то вже вдячні хоча б за те, що знову нагадується про вершини, про те, що кличе, про прекрасне, яке так потрібне завжди.

Гімалаї, дозвольте ще раз послати Вам сердечне захоплення. Також, вся прекрасна Індія, дозволь ще раз послати тобі привіт за все те, що вабить і надихає, яким наповнені твої і луки, і гаї, і старовинні міста, і священні ріки, і великі люди.

М.К. Реріх
19 січня 1935 м. Пекін.

На початок сторінки

Гімалаї. Вечір

Переклад українською: Н.Л.
Джерело зображення: www.gallery.facets.ru
Опубліковано: 12.05.2009
Останнє оновлення: 12.05.2009