Опитування про бажання навчатись новому

М.К.Реріх

Право на вхід

Крила, крила! Ви ростете болісно. З 1914 року людство потрапило в зону космічного потрясіння. Доки одна частина людей зайнялася незрозумілою стріляниною, інша інстинктивно зарухалася. З числом убитих зростало число подорожніх на всіх шляхах пересування. Явне зменшення людей викликало надзвичайне переповнення міст і готелів. Все піднялося. Все поїхало. І, як сонна людина після страшного сну, уряди замахали руками, намагаючись перегородити шляхи блукань народів створенням труднощів з візами і дозволами. Але потік посунувся крізь пальці.

Вже дев'ять років блукає людство. Товчеться з кута в кут. Висловило весь словник добра і наруги. І сама земна куля стала малою. Але поміж конвульсій, поміж небезпечних зльотів у пошуках чудесного краю починають рости крила. І думки починають клубочитися вище, і крізь дим мрій починають світити можливості справжніх досягнень.

Болісно, та крила ростуть.

Милі люди, знову я побачив, як ви подорожуєте. Знову я побачив у руках ваших книжку Бедекера з переліком чарівних знаходжень краси. Голгофи страждань мистецтва і знань досхочу нагодували залізниці, готелі, компанії Кука і все, що прискіпливо відстежує переміщення натовпів. Ви прекрасно використовуєте всю аптеку творчості. Навіть ваші запаморочені у круговерті очі через лорнет і монокль шукають зцілення у мистецтві.

Великими трудами хтось будував Пантеон краси: хтось трудився, розкладаючи знахідки по пробірках критичних лабораторій. І ось з’явився ваш автомобіль, і досвідчений кухар підносить вам вишукану трапезу краси.

Але чи може шлунок ваш перетравити цю їжу? Та й чи маєте ви право входу до трапезної? Чи дали ви коли-небудь дещицю, котра могла б оправдати ваше наближення до мистецтва і знань? Взагалі – чи вмієте ви давати? І чи казали вам, що одержують лиш ті, котрі самі дають? Якщо ж ви не маєте права на вхід до храму, якщо ви не заробили цього своєю працею, якщо ви бажаєте тільки одержувати, то чи не вам належить кличка паразитів? Бо ви повзаєте по храму, не вносячи до нього нічого. Ви борозните собою лик землі; безцеремонно товчетеся на сходах чужих завоювань і легковажно вважаєте, що всі труди і творіння – для вас. Будьте ж чесними і признайтеся, що ви не тільки нічого не зробили для зростання мистецтва і знання, але взагалі навіть не знаєте, як це зробити. І якими нікчемними є ваші виправдання. Ви деколи слухали музику; ваше око ковзало по картинах; ви поплескували рукою скульптуру і, позіхаючи, ви жертвували годиною часу для прослуховування іменитого лектора.

Але пізніше, коли автомобіль переносив ваше дорогоцінне тіло додому, – у що перевтілювалися враження ваші? У нудьгу, в позіхання, в обід і лихослів'я.

На початок сторінки

Тому, коли людина багата і з можливостями буде вам розповідати про мистецтво і знання, завжди запитуйте її: «А що ж ви самі зробили для краси, щоб мати право говорити про неї?» І ще скажіть їй: «Ось, від сьогодні, зустрічаючись з красою, завжди будете згадувати, що ви – паразит, – доки не спробуєте принести свій камінь до вічного храму; доки не заробите право входу». Так і скажіть.

І бачимо тих, що не принесли. Бачимо людей зі згаслими поглядами, коли, зігнувшись, вони сидять біля цілющих вод, чекаючи черги влити ковток механічного життя. Чуємо їхні розмови – зітхання про вчорашній день. І весь світ закрився для них. І нема усвідомлення того, що все отупіння зникло би швидше, якби хоч одна з одвічних цілей прекрасного відкрилася їм. І вони зрозуміли б, що незалежно від віку, поза тілесними хворобами, поза всіма забобонами – вони могли б негайно підійти до одвічної радості духу. Тому що не страждання, але радість заповідана.

По-іншому шкода тих людей, що безцільно прагнуть прислуговувати вам, безцільним. Шкода ваших кравців і прачок. Шкода ваших водіїв, бо ви навіть не знаєте, яку адресу їм назвати. А зовсім же поруч лежить увесь прекрасний світ – світ радості, творінь і досягнень.

За ласку, за посмішку до краси запори перших воріт вже повернуться. А за бажання віддати впаде і другий замок. Спробуйте віддати або хоча б запропонувати щось, але без себелюбства і сумніву. Відплата сторицею вже очікує на вас. І не в якихось майбутніх життях, а саме зараз, тут, якщо тільки впіймаєте ритм життя. Бо в ритмі – гармонія.

Подорожні, зумійте віддати, щоб одержати; щоб одержати право на вхід до храму.

«Через красу підійдете. Зрозумійте і запам'ятайте. Вам доручив сказати – Краса.

Ти, що маєш вухо. Ти, що маєш відкритим око. Ти, що пізнав Мене. І нехай будуть глибини небес для тебе благодатними. Благо тобі. Спрямуй погляд, немов сокіл, в далину.

Через красу підійдете. Зрозумійте і запам'ятайте».

Віші, 1923

На початок сторінки

Працювали над перекладом з російської Надія Л.,Сенів О.
Опубліковано: 6.02.2009
Останнє оновлення: 5.03.2009