Опитування про бажання навчатись новому

Велич Миколи Реріха
в тому, як багато він зробив
для культурного розвитку людей.

Микола Костянтинович Реріх

Усі Вчення, усі філософії давалися для життя. Немає такого високого Вчення, яке не було б практичним у вищому сенсі цього слова. Ми можемо вирішити незліченні проблеми сучасного сум'яття лише усвідомленням Прекрасного і Вищого. Лише прекрасний Міст буде достатньо міцним для переходу від берега темряви на сторону Світла.

Про Миколу Костянтиновича Реріха написано стільки, що було б дивно намагатися сказати щось нове. Але, з іншого боку, про видатних людей треба писати, щоб їх приклад постійно був перед очима.

Хто він такий?

Нехай це питання не здасться дивним, адже більшість з нас знає про Реріха дуже небагато. Звичайно ім'я Миколи Костянтиновича асоціюється з його художньою спадщиною, і мало хто знає, що Реріх був не лише художником. Набагато менше ми знаємо Реріха як письменника, філософа, мандрівника, громадського діяча. Ще менше ми знаємо його як Учня, удостоєного у XX столітті честі безпосередньо контактувати з Великими Вчителями, і який прагнув у кожен свій твір вкласти частку Мудрості, отриманої від них. Пакт Реріха, справедливо зветься «Червоним Хрестом Культури», знаменита трансгімалайська експедиція, що пройшла шляхом сокровенних мандрів Будди, інститут Урусваті із завданням синтезувати науку і релігію – усе це теж безпосередньо пов'язане з ім'ям Реріха. Спробуємо вмістити у стислі рамки статті основні віхи життєвого шляху людини, про яку на Сході говорять, що вона вшанувала Землю своєю присутністю.

Дитинство та юність

Микола Реріх народився 9 жовтня (27 вересня за старим стилем) 1874 р. у Санкт-Петербурзі в сім'ї процвітаючого нотаріуса Костянтина Федоровича Реріха. Саме прізвище Реріх має скандинавське походження і означає «багатий славою».
Вже у дитинстві виявилася багатогранність захоплень Реріха і його тяга до Сходу. В Ізварі, заміському маєтку, розташованому недалеко від столиці, ледве навчившись читати, він перечитав усе, що стосувалося історії Росії і, особливо, її героїчного епосу. Трохи пізніше він захопився археологією і навіть отримав дозвіл на проведення розкопок на околицях Ізвари. «Мої перші знахідки з могильників співвідносилися не лише з улюбленими уроками історії, але і з географією, а також з дивовижною історичною вигадкою Гоголя», - писав згодом Микола Костянтинович, чия здатність синтезувати різні види творчості у пошуку єдиних духовних основ стала його власним творчим кредо.

Його музичний і художній смак з дитинства тяжів до Сходу. Неабиякою мірою цьому сприяли розповіді вчених-сходознавців, що приходили у гості до сім'ї Реріхів, але, очевидно, причини подібного прагнення набагато глибші. Знаменно, що дитяча уява хлопчика була вражена величністю гори, зображеної на картині що знаходилась в Ізварі. Згодом Реріх дізнався, що це була Канченджанга – одна з найкрасивіших і таємничих вершин Гімалаїв.

Костянтин Федорович, батько Миколи, не опирався різноманітності захоплень сина, ставлячи єдиною умовою для нього юридичну кар'єру. Сам же Микола вже у гімназії виявив неабиякі художні здібності і мріяв вступити до Художньої Академії. У результаті в 1893 році він отримав дозвіл відвідувати її, ставши студентом юридичного факультету імператорського Університету.

На початок сторінки

Початок творчої діяльності

У становленні Реріха як художника величезну роль зіграло його навчання у майстерні Архипа Івановича Куїнджі, видатного російського художника-передвижника. «У живописі має бути духовність, - учив Куїнджі. - Їй повинні підкорятися композиція і техніка». «Став Архип Іванович вчителем не лише живопису, але і всього життя», - підвів підсумок цьому періоду сам Реріх. У дипломній роботі – картині «Гонець. Повстав рід на рід» - він узагальнив своє розуміння російської історії, перші філософські роздуми про місію Росії і відкрив нею цілу серію полотен, присвячених російській історії і міфології. «Гінця» високо оцінив сам Л. М. Толстой.

Впевнений у тому, що своїм корінням російське мистецтво сягає часу задовго до християнізації Русі, Реріх сміливо використовував у своїй творчості народні мотиви, чим заслужив як різку критику, так і високе визнання з боку сучасників. У 1900 році він поїхав до Парижу, де продовжив навчання у студії Фернанда Кормона, який цінував, так само як і Реріх, легендарне минуле.

У тому, що дорога до майбутнього лежить через розуміння минулого, Реріха підтримала Марія Клавдіївна Тенішева, з якою він познайомився у 1903 році. Молодий художник з ентузіазмом включився у реконструкції садиби Талашкіно, в якій, за задумом Тенішевої, мала виникнути община для художників. Пензлю Реріха належить унікальна фреска у Храмі Духу в Талашкіно, яка зображає Царицю Небесну, Матір Світу, до теми якої згодом він неодноразово повертався.

Лада

У 1900 році, будучи проїздом у Бологому в маєтку князя Путятіна, Микола Костянтинович познайомився з Оленою Іванівною Шапошніковою, яка 28 жовтня 1901 року стала Оленою Реріх. Хто міг передбачати тоді дивовижне майбутнє цього союзу? «Ладою» називав Микола Реріх свою «другиню і натхненницю» і присвятив їй декілька своїх робіт. Одна з них, «Ведуча», в алегоричній формі передає тонкі і глибокі взаємини, що поєднали Реріхів на все життя. «Правда, справедливість, постійний пошук істини і любов до творчої праці перетворюють усе життя довкола молодого, сильного духу. І весь будинок і вся сім'я - все будується за такими ж благодатними принципами», - писав Микола Костянтинович про дружину.

Багато з картин, творчі і суспільні починання Реріха стали результатом роботи двох. Великий вплив на молодих Реріхів мали праці Рамакрішни і його учня Вівекананди. Особливо близькою для них була та ідея, що служіння Богові повинне супроводжуватись свідомою роботою на загальне благо, служінням іншим людям. На початку XX століття Реріхи познайомились із теософією, з роботами Блаватської. Згодом саме Олена Реріх переклала російською мовою «Таємну Доктрину». У творчості Миколи Костянтиновича знайшли своє втілення ідеї і образи Живої Етики, Агні Йоги, записаної за посередництвом Олени Іванівни.

На початок сторінки

Від'їзд з Росії

У 1916 році, у зв'язку з ускладненнями після перенесеного роком раніше запалення легенів і за рекомендаціями лікарів сім'я Реріхів переїхала у Фінляндію, де зустріла революцію і виявилася відрізаною від Росії. У Миколи Костянтиновича не було однозначного відношення до подій 1917 року у Росії, але була дуже чітко сформульована позиція відносно збереження культурних цінностей від руйнування. Доки у 1918 році не був остаточно закритий кордон між Росією та Фінляндією, він продовжував приїжджати до Петрограду і працювати у Комісії з охорони пам'яток культури і мистецтва. У 1919 році Реріхи переїхали до Лондону, а у 1920 – на запрошення Інституту Мистецтв Чікаго – до Америки.

У жовтні 1921 року у Нью-Йорку Микола Костянтинович заснував Школу об'єднаних мистецтв, втіливши тим самим свою давню мрію об'єднати під одним дахом різноманиітні види мистецтва. Основною ідеєю Реріха було через мистецтво прокласти до сердець людей дорогу для вищого пізнання: «Мистецтво об'єднає людство. Мистецтво – неподільне. Мистецтво має багато граней, але, тим не менше, єдине. Мистецтво - явище прийдешнього синтезу. Мистецтво - для всіх. Брами "священного джерела" мають бути широко відкриті для кожного, і світло мистецтва запалить безліч сердець новою любов'ю. Спочатку це буде несвідоме почуття, але поступово воно очистить свідомість людей. Як багато юних сердець шукають щось реальне і прекрасне! Тож дамо їм це. Несіть мистецтво людям - воно належить їм. Тоді у нас не лише музеї, театри, університети, публічні бібліотеки, залізничні станції і лікарні, але і в'язниці будуть прекрасними. Тоді і в'язниці не будуть потрібні».

Паралельно в Америці з небаченим успіхом проходили виставки художника, а у 1924 році навіть був відкритий перший у світі музей, присвячений творчості одного художника, – М. К. Реріха. З моменту свого створення Музей Реріха купував практично усі картини художника, і досі має найбільше їх зібрання.

Трансгімалайська експедиція

У 1925-28 роках відбулася грандіозна трансгімалайська експедиція, що пройшла за маршрутом Кашмір – Ладак - Китайський Туркестан – Алтай – Монголія - пустеля Гобі – Тибет – Гімалаї - Індія. Офіційно експедиція мала наукові цілі і зібрала багатющий етнографічний матеріал. Були зібрані колекції мінералів, зроблені рідкісні фотографії древніх зображень. На своєму шляху експедиція Реріха здолала небачені фізичні і політичні перешкоди. Досить сказати, що експедиційному каравану доводилося проходити у Гімалаях перевали на висоті близько 5000 метрів, довгий час знаходитися на висоті більше 3000 метрів – і при цьому продовжувати роботу. Протягом п'яти місяців узимку в літніх наметах при арктичних температурах експедиція знаходилася під арештом у Тибеті, оскільки влада Тибету підозрювала Реріха у шпигунстві і перешкоджала його в'їзду до Тибету.

Але трансгімалайська експедиція Реріха мала не лише наукові, але й інші цілі, що значно виходять за рамки «наукового» розуміння. Досить сказати, що своїм маршрутом вона відтворила дорогу сокровенних мандрів Будди, і що впродовж експедиції Реріхи перебували у тісному контакті з Махатмами – Великими Вчителями людства – і працювали під їх керівництвом. Відомо, що ще задовго до експедиції, у Парижі вони отримали поштою незвичайну посилку, що містила скриньку з Каменем Чинтамані, легендарним скарбом Сходу, і що цей Камінь супроводжував їх в експедиції. Втім, Реріхи ніколи не прагнули афішувати справжні цілі експедиції, прекрасно розуміючи, що вони не можуть бути широко зрозумілими і, швидше за все, будуть спотворені. Але з небаченою завзятістю і, часом, реальним ризиком для життя вони не відступили від мети і завершили експедицію.

На початок сторінки

"Мир через Культуру"

У 1928 році, після повернення з експедиції, Реріх впритул приступив до здійснення завдання, задля якого довго працював напередодні. Йдеться про знаменитий Пакт Реріха, що закликав на міжнародному рівні до захисту культурних цінностей від руйнування під час військових дій. У тексті Пакту, зокрема говориться, що «освітні, художні і наукові заклади, художні і наукові місії, їх персонал, власність і майно... вважаються нейтральними і підлягають захисту та охороні воюючими сторонами. Захист і охорона вищезгаданих організацій і місій на всій території належить до суверенітету глав договірних сторін (главам держав світу), без жодної дискримінації з боку держави відносно будь-якої спеціальної установи або місії... Пам'ятники, організації, колекції і місії, зареєстровані таким чином, можуть підняти характерний прапор..., який сповістить про їх спеціальний захист і охорону воюючими сторонами, урядами і народами всіх глав договірних сторін».

У якості «характерного прапора» Реріхом було запропоновано зображення, назване «Знамено Миру»: три червоні сфери на білому фоні, вписані у червоне коло. Це зображення не було новим, зустрічалося у багатьох древніх джерелах і символізувало, за задумом Реріха, релігію, науку і мистецтво у колі культури. Інша інтерпретація – минуле, сьогодення і майбутнє у колі вічності. Завданням Знамена Миру було захищати твори мистецтва так само, як і Червоний Хрест захищає людські життя. 15 квітня 1935 року в Білому Домі у присутності Президента Рузвельта був підписаний договір Пакту Миру, до якого приєдналося більше 20-ти країн.

"Урусваті"

Після повернення з центрально-азіатської експедиції Реріхи оселилися в Індії, у долині Кулу. Микола Костянтинович заснував гімалайський інститут наукових досліджень «Урусваті», що в перекладі з санскриту означає «Світло вранішньої зірки». Під керівництвом Юрія Реріха, сина Миколи Костянтиновича, збиралися і перекладалися древні манускрипти, вивчалися напівзабуті діалекти. Інститут вів широку діяльність з вивчення і збору лікарських рослин; був складений перший у світі атлас лікарських трав Тибету. З інститутом «Урусваті» співпрацювало багато мандрівників і вчених, серед яких, наприклад, були Свен Гедін і Альберт Ейнштейн.

Сам Микола Костянтинович за час роботи в Кулу створив одні з найглибших і філософських своїх полотен. У них він спробував передати образи подвижників, Вчителів, які у різні часи і у різних країнах намагалися передати людям іскри позачасової мудрості і запалити у них вогонь Духу. Заклавши в основу «Урусваті» принцип невпинної праці, яка перетворює людину і світ довкола неї, сам Микола Костянтинович невідступно дотримувався цього принципу. Не дивлячись на виявлену у нього серйозну хворобу серця, він продовжував щоденну роботу. Його серце зупинилося 13 грудня 1947 року, коли він працював над новим варіантом картини «Наказ Учителя».

Голос Миколи Реріха ви можете почути, заглянувши на сторінку сайту Лариси Петрівни Дмитрієвої.

Зображення картин Миколи Костянтиновича Реріха зібрані у web-каталозі.

На початок сторінки

Джерело: www.newacropol.ru
Опубліковано: 29.12.2008
Останнє оновлення: 12.12.2010