Опитування про бажання навчатись новому

Розвиваюче середовище "Кітежу"
у світлі педагогічних ідей
І.А. Єфремова

Відомо, що основою становлення особистості є процес накопичення інформації про світ (вербальної, чуттєвої, естетичної) та її внутрішнє переосмислення. Тільки після глибокої рефлексії така інформація стає живою, невідчужуваною частиною внутрішнього "Я".

Поведінка, прагнення, мета: все це – екстеріоризація внутрішнього досвіду. Та не забуватимемо, що дитина отримує від світу розірвані, дискретні послання, з чого важко скласти цілісну картину. Сучасна школа, в більшості випадків, спрямована на опрацювання різного роду умінь і навичок, підкреслю – навичок, а не знань, оскільки справжнім знанням називається те, що сприйняте свідомо і посилюється особистою мотивацією та інтересом. Абстракція : «в житті стане в нагоді» навіть для учня 10 класу не має сенсу, оскільки ізольована від самого плину життя.

Вихованню в сучасній школі відведено незначне місце, і в основному воно набирає вигляду відчужених повчань, по відношенню до яких дитина ще з початкових класів виробляє стійкий імунітет. Сім'я може спрямувати дитину до справжніх цінностей, але тільки за умови особистого прикладу батьків чи близьких. Таким чином, важливі сфери життя дитини нерідко опиняються в опозиції по відношенню одна до одної, позбавляючи зростаючу особистість можливості скласти цілісне і несуперечливе уявлення про світ.

На початок сторінки

Іван Антонович Єфремов в своїх науково-фантастичних романах створив світ майбутнього, позбавлений егоїзму, в якому подолано інертність і роз'єднаність. Люди цього нового світу різносторонньо розвинені, спрямовані до розкриття власних здібностей, і разом з тим до збагачення суспільства, як єдиного організму. Це – гуманізм у дії, братерство, як умова існування і джерело радості, самореалізація, як мета і умова подальшого суспільного розвитку. Велику увагу Єфремов присвятив питанням виховання, які включають в себе і пізнання законів світу, і пізнання законів спілкування, і безпосередньо "наочне" навчання, і уміння розуміти себе та оточуючих, як умову повноцінного існування. Молода зростаюча особистість, розвивається не в ізоляції сім'ї, класу, двору – коло спілкування з ранішніх років включає однолітків, старших товаришів, цікавих учених-педагогів, і це дозволяє дитині залишатися вільною від вузькоособистих уподобань і вбирати, подібно до губки, різноманіття відтінків відносин і знань.

Вже два роки я живу і працюю в педагогічній общині "Кітеж", де виховуються і навчаються в прийомних сім'ях діти-сироти і діти, що залишилися без опіки батьків. Діти у минулому пережили кризові ситуації: вони нікому не довіряють, хоча можуть демонструвати зворотне; часом агресивні, невпевнені у собі; не здатні прогнозувати майбутнє, а, отже, не можуть самостійно позбавитися від страху, який навіює їм світ в цілому. Страх блокує відкритий прояв емоцій і активності, не дає творчим здібностям розкриватися. Дитина виявляється, по суті, паралізованою, хоча зовні вона адекватна: ходить до школи, робить уроки, сміється. Та вона не дивиться вам в очі і ніколи не розповість про те, що дійсно переживає. Тринадцятирічний досвід "Кітежу" говорить про те, що "витягнути" таких дітей, по-справжньому відкрити їх для спілкування можливо тільки залучивши до високих етичних і культурних цінностей, створивши такі умови існування, де мета досяжна тільки через подолання страху, через творчість і довіру в спілкуванні. Добитися цього ми можемо лише в процесі інтегрованого виховання, об'єднання зусиль прийомних батьків, педагогів, психологів і дітей (як своїх, так і прийомних).

На початок сторінки

У "Туманності Андромеди" ми не пропустимо фрази: "При ретельності виховання інтегральна допомога вчителям була необхідною". У "Кітежі" терміну "інтегроване виховання" синонімічне поняття "розвиваюче середовище", і чим довше я спілкуюся з дітьми і дорослими тут, тим виразніше бачу аналогію між принципами виховання "Кітежу" та ідеями системи виховання майбутнього, запропонованими Єфремовим.

У "Кітежі" прийнято називати всіх дорослих, незалежно від віку, по імені: неформальність спілкування – для дитини це місток до "страшного" дорослого. Будинки не закриваються на замок ні вдень, ні вночі, і кожен дорослий відкритий для спілкування у будь-який час (учень може прийти на чай, обговорити фільм, книгу, картину, просто порадитися чи поділитися переживаннями).

Всі будівлі з дерева, в стилі північної дерев'яної архітектури – архітектура і природа створюють атмосферу казки, "стираючи" подобу казенного закладу, а разом з цим – змінюється частково і сприйняття. І Веда Конг, прогулюючись садами школи третього циклу міркує про те, що "найважливішою стороною сприйняття є розвиток проникливого сприйняття природи і витонченого з нею спілкування".

Педагоги і прийомні батьки щодня зустрічаються після уроків (багато прийомних батьків викладають у Кітежській середній школі) на Педагогічній Раді, обговорюють день, діляться спостереженнями за дітьми. Рішення, прийняті на цих зустрічах, обов'язкові для виконання всіма членами колективу – це дозволяє домогтися несуперечності середовища навколо дитини. Дитина, перш ніж скласти певну думку, зробити її своєю, повинна отримати несуперечливе підтвердження всіма членами дорослого колективу. І, безумовно, дитина в школі майбутнього має право очікувати, що психолог, рідна матір чи садівник дадуть на її питання повну і несуперечливу відповідь. Лише в цьому випадку образ світу набуде якості пізнаваності, і в душі людини, котра дорослішає, відродиться базова довіра до світу.

На початок сторінки

Розвиток будь-якої людини проходить в процесі подолання труднощів, сходження до нових вершин. У "Кітежі" ми називаємо такі перешкоди "викликами" і самі їх формуємо, у Єфремова – це подвиги Геракла, які звершують випускники школи, вибудовуючи вектор подальшого самовдосконалення.

Викликом має бути те, що дитина на даний момент свого життя виконати не може, але що знаходиться в зоні її найближчого розвитку (Виготський). Для кожної дитини певного вікового періоду ми готуємо свій "виклик": намалювати картину, зіграти в спектаклі, прочитати книгу, написати есе за враженнями від прочитаної книги або переглянутого фільму, іноді викликом може бути "душевна" розмова, з'ясування етичних позицій. "Бути чесним" – теж майже завжди є "викликом" для дитини. Надалі успішні "відповіді" на виклик середовища допоможуть нам визначити напрямок роботи з конкретною дитиною: нехай то буде інтерес до живопису, театру, наукових досліджень, психології. Проте робота була б штучною, якби виховання мало чітко виражений вертикальний характер; діти-сироти відчувають себе набагато безпечніше у товаристві однолітків і дорослих шкільних товаришів, і ті істини, які через силу і з недовірою сприймаються від дорослих, із задоволенням будуть сприйняті від старших товаришів. Як і у Єфремова, кожна дитина в "Кітежі" має свого "наставника" (старшого за неї учня, зазвичай 10-11 класу). З ним цікаво, йому довіряєш, і він завжди допоможе знайти вихід із скрутної ситуації (адже "наставник" сам колись проходив ті ж кризи зростання!).

Наставники і учні залучені до великої психологічної гри "Я будую свій світ", котра нагадує ступінчасту систему шкільного навчання (читай, всебічного вивчення світу), описану Іваном Антоновичем. Учні Ери Великого Кільця кожні чотири роки переходять на новий ступінь, з кожним переходом пов'язане збільшення відповідальності, усвідомленості дій і чіткість поставлених цілей. У "Кітежі" всі діти умовно розділені на три групи: "пупси" – це учні 1-4 класів; "учні" – діти від 12 до 15-16 років; "наставники" – 10-11 класи. Діти кожної групи щотижня самостійно встановлюють собі цілі і щодня відмічають їх у спеціальній картці, тим самим вчаться відстежувати свої дії. Якщо дитина протягом тривалого часу успішна в досягненні цілей, вона може вибрати собі "випробування" – воно є тим самим "викликом", про який я говорила раніше. У групі "пупсів" дитина мусить пройти три "випробування" для того, щоб стати "учнем": щодо самостійності, уміння висловлювати свої думки і прохання, здатності до пізнавальної діяльності. Після цього Рада Наставників, рада старшокласників, ухвалює рішення перевести до наступної групи. І так далі, проходячи ігрові випробування, дитина в безпечній атмосфері тренінгу-легенди відпрацьовує свої комплекси, домагається успіху, вчиться довіряти і творити. Ритуал гри при цьому виступає умовою трансформації особистості дитини. Атмосферу гри підтримують атрибути і свої закони; кодекс честі; кожен "наставник" має право на свій герб, тому що узяв на себе відповідальність не тільки за себе, але і за дітей; у кожного "пупса" і "учня" є значок, на якому відмічені пройдені ступені – випробування; до "кодексу честі" ми запропонували "учням" і "наставникам" свої обітниці, де у ствердній формі діти зустрічають кітежські (вони ж загальнолюдські) цінності. Їхній зміст схожий на обіцянку, яку дають випускники школи третього циклу суспільству, де є установка на добро, взаємодопомогу і працю: "Ви, старші, ті, що покликали мене на шлях праці, прийміть моє уміння і бажання, прийміть мою працю і навчайте мене посеред дня й посеред ночі. Дайте мені руку допомоги, бо важкий шлях, і я піду за вами".

На початок сторінки

Поступово в "Кітежі" створюється мовби культурне поле, в якому не престижно не бути "наставником", не читати книг, не розбиратися в своєму внутрішньому світі, не допомагати.

Процес навчання в Кітежській середній школі дещо відрізняється від звичайного учбового закладу і окремими подробицями нагадує школи "Туманності Андромеди" і "Години Бика".

У дітей-сиріт мотивація до навчання на перших етапах дуже низька, тому педагоги підтримують будь-який пізнавальний поштовх: на уроці можна більше розповісти про те, що зацікавило, ніж про те, що продиктоване програмою; якщо виникло питання, котре не пов'язане з предметом, але важливе для загального розвитку дитини, педагог підготує повідомлення, матеріали (зробить запит "зірочки" на дану тему!) і ознайомить дитину на наступному занятті. Тільки таким чином можна розбудити прагнення до пізнавальної діяльності, радості відкриття і усвідомлення. Евда Наль озвучила один із законів: "Школа завжди дає учням найновіше, постійно відкидаючи старе. Якщо нове покоління повторюватиме застарілі поняття, то як ми забезпечимо швидкий рух вперед?". Для "Кітежу" не менш вагомим є інакше: тільки нове, невідоме і уміло подане збагатить дітей, в обхід "охоронної системи" асоціацій: новина – особистість учителя – спогад – враження. Така схема заглиблення у минуле.

Ще однією важливою умовою для пізнавальної спрямованості особистості є постійна зміна місць і оновлення вражень. Евда Наль, пояснюючи доньці причину зміни місць навчання в кожному новому циклі, озвучила найважливіший закон сприйняття: "Ти ж знаєш, що психіка втомлюється і тупіє при одноманітності вражень". У "Кітежі" педагог має можливість вибрати будинок, в якому пройдуть заняття, чи місце на галявині, або форму уроку. Кожного разу ми переконуємося в тому, що експерименти у цій сфері виправдані. Адже знання нерідко записується під враженням! Два роки тому в іншому районі Калузької області з'явився "Оріон" ("Кітеж-2") – ще одне селище для прийомних сімей. І наші діти періодично виїжджають туди разом з педагогами для "заглиблення" в той чи інший предмет або культурну епоху. "Заглиблення" супроводжуються сплеском творчої і інтелектуальної активності, прагненням змінюватися самим і перетворювати навколишню дійсність (кімнати у великому будинку "Оріону" розписані дітьми, два будинки для прийомних сімей були побудовані руками випускників і старшокласників "Кітежу").

На початок сторінки

Наш театр виступав із спектаклями в Калузі, влітку діти їздять до кримського Шаоліню, постійні виїзди до Москви і Пітеру. Відповідно, й до нас приїжджає дуже багато цікавих людей, кожен з них вносить свіжий струмінь.

Актуальність педагогічних ідей Єфремова для сучасного навчально-освітнього процесу очевидна. Крім того, їхнє практичне втілення, на перший погляд, деколи здається збігом ("Кітеж" шукав шляхів оптимального існування і розвитку поза претензіями на школу Ери Великого Кільця), проте, подібні збіги вказують тільки на те, що вони продиктовані природним еволюційним плином життя. Адже, витончуючись, структура свідомості і ускладнюється, отже, для вирощування людини майбутнього необхідні зовсім інші умови і середовище. І в цьому відношенні "розвиваюче середовище" "Кітежу" – це спроба знайти шляхи не просто успішної реабілітації і соціалізації дітей-сиріт, а можливість виховати особистість відкриту, відповідальну і творчу, таку, що подолала страх, це і дозволить їй зробити внесок до становлення гармонійного навколишнього світу.

На початок сторінки

Автор: Марія Крівенкова,
педагог, Oбщина "Кітеж"
Переклад: Н.Л.
Джерело: www.noogen.2084.ru
Джерело зображень: Кітеж
Опубліковано: 7.04.2009
останнє оновлення: 7.04.2009