Завдяки спілкуванню з Богом,
Ти – ТВОРЕЦЬ свого щастя
Твоя мета – досяжна. Прямуй до неї, розвивай себе!
Діючи разом, ми робимо наше життя кращим!

 Українською  По русски

Думка по суті своїй магнітна. Думка – магнітна істота Тонкого Плану. Пульсуючи силою магнітною, вона живе і діє за принципом тяжіння по співзвуччю. Кожна свідомість оточена роєм думок, і кожна думка з'єднана з нею ниткою зв'язку. Створені волею, вони у владі людини, доки їх творить воля, але як тільки закінчений процес, думки стають самостійними, і вже не воля на них, а вони впливають на свідомість і волю людини.

(Грані Агні Йоги, том.7, параграф 113, Гуру)

          

Опитування Опитування про бажання навчатись новому

Стаття розділу Особистості

Стаття В.Г.Белінського
«Про російську повість
і повісті п. Гоголя»
була надрукована в 26 частині
московського журналу
«Телескоп» у 1835 році.

Талант Гоголя

 

Здібність до творчості є великим дарунком природи; акт творчості, в душі творчій, є великим таїнством; хвилина творчості є хвилиною великого священнодійства; творчість безцільна з ціллю, несвідома з усвідомленням, вільна із залежністю; ось основні її закони.<...>

Отже, головною відмітною ознакою творчості буде таємниче ясновидіння, поетичний сомнамбулізм. <...>

Зовсім не важко до всього цього долучити твори п. Гоголя, як факти до теорії. <...> Скажіть, яке враження перш за все справляє на вас кожна повість п. Гоголя? чи не примушує вона вас говорити: «Як все це просто, звичайно, природно і достовірно і, разом з тим, як оригінально і по-новому!» <...> Ось перша ознака дійсно художнього твору. <...>

Коли пересічний талант береться змальовувати сильні пристрасті, глибокі характери, він може стати дибки, натягнутися, наговорити гучних монологів, нарозповідати прекрасних речей, обманути читача блискучою обробкою, красивими формами, змістом, майстерною розповіддю, барвистою фразеологією – плодами своєї начитаності, освіченості, досвіду життя. Але нехай візьметься він зображати повсякденні картини життя, життя звичайного, прозаїчного – о, повірте, для нього це буде істинним каменем спотикання, і його млявий, холодний і бездушний твір зморить вас позіханням. Справді, примусити нас взяти живу участь у сварці Івана Івановича з Іваном Никифоровичем («Старосвітські поміщики» – пр.), насмішити нас до сліз дурощами, ницістю та юродством цих живих пасквілів на людство – це дивовижно; але змусити нас потім пожаліти цих ідіотів, пожаліти від щирого серця, змусити нас розлучитися з ними з якимось глибоким сумним почуттям, змусити нас вигукнути водночас з собою: «Нудно на цьому світі, панове!» – ось, ось воно, те божественне мистецтво, яке називається творчістю; ось він, той художницький талант, для якого де життя, там і поезія! І візьміть майже всі повісті п. Гоголя: який відмітний характер їхній? що таке майже кожна з його повістей? Смішна комедія, яка починається дурницями, продовжується дурницями і закінчується слізьми, і яка, нарешті, називається життям. І такі всі його повісті: спочатку смішно, потім сумно! І таке життя наше: спочатку смішно, потім сумно! Скільки тут поезії, скільки філософії, скільки істини!.. <...>

На початок сторінки

Я вже сказав, що відмітними рисами характеру творів п. Гоголя є простота вимислу, досконала істина життя, народність, оригінальність – все це риси загальні; далі – комічне натхнення, яке завжди долається глибоким почуттям суму і туги, – риса індивідуальна.

Простота вимислу в поезії реальній є однією з найпевніших ознак істинної поезії, істинного і разом з тим зрілого таланту. <...>

Довершена істина життя в повістях п. Гоголя тісно поєднується з простотою вимислу. Він не лестить життю, але і не обмовляє його; він радий виставити назовні все, що є в ньому прекрасного, людського, і в той же час не приховує анітрохи і його неподобства. У тому та іншому випадку він вірний життю у найбільшій мірі. Воно у нього є справжнім портретом, в якому все схоплено з дивовижною схожістю, починаючи від експресії оригіналу до ластовиння на обличчі його; починаючи від гардеробу Івана Никифоровича до російських мужиків, що йдуть по Невському проспекту в чоботях, замащених вапном; від колосальної фізіономії богатиря Бульби, який не боявся нічого на світі, з люлькою в зубах і шаблею в руках, до стоїчного філософа Хоми, котрий не боявся нічого на світі, навіть бісів і відьом, коли у нього люлька в зубах і чарка в руках.

«Прекрасна людина Іван Іванович! Він дуже любить дині. Це його улюблена їжа. Як тільки пообідає і вийде в одній сорочці під навіс, відразу наказує Гапці принести дві дині. І вже сам розріже, збере насіння в особливий папірець і починає їсти. Потім накаже принести Гапці чорнильницю, і сам, власною рукою, зробить напис на папірці з насінням: оцю диню з'їдено такого-то числа. Якщо при цьому був який-небудь гість, то: брав участь такий-то...»

Скажіть, бога ради, чи можна уїдливіше, запекліше і разом з тим добродушніше і люб'язніше виганьбити бідне людство?.. І все тому, що дуже вже достовірно!

«Неможливо було дивитися без участі на їхню взаємну любов. Вони ніколи не казали один одному ти, але завжди ви: «ви, Опанасе Івановичу»; «ви, Пульхеріє Іванівно». – «Це ви продавили стілець, Опанасе Івановичу?» – «Нічого, не гнівайтесь, Пульхеріє Іванівно, це я»...

Або:

«Після цього Опанас Іванович повертався до світлиці і казав, наблизившись до Пульхерії Іванівни: «А що, Пульхеріє Іванівно, може пора перекусити чого-небудь?» – «Чого ж би тепер перекусити, Опанасе Івановичу? хіба коржиків з салом, або пиріжків з маком, або, може, рижків солоних!» – «Напевно, хоча й рижків або пиріжків», – відповідав Опанас Іванович, і на столі раптом з’являлася скатертина з пиріжками і рижками, за годину до обіду». <...>


На початок сторінки

...О бідне людство! жалюгідне життя! І одначе нам все-таки шкода Опанаса Івановича і Пульхерію Іванівну! ви плачете над ними, над ними, котрі тільки пили і їли і потім померли! О, п. Гоголь істинний чарівник, і ви не можете уявити, який я сердитий на нього за те, що він і мене ледве не змусив плакати над ними, котрі тільки пили і їли і потім померли! <...> Чому ж це так? Тому, що це дуже просто, і, отже, дуже природно; тому, що автор віднайшов поезію і в цьому вульгарному і безглуздому житті, знайшов людське почуття, що рухало і оживляло його героїв: це почуття – звичка, це дивне почуття. Про яке Пушкін сказав:

Нам звичку небо дарувало:
Вона нам щастя заміняла.

...П. Гоголь порівнює ваше глибоке, людське почуття, вашу високу полум'яну пристрасть з почуттям звички жалюгідної напівлюдини і говорить, що її почуття звички є сильнішим від вашої пристрасті, і ви стоїте перед ним, опустивши очі і не знаючи, що відповідати, як учень, що не знає уроку, перед своїм учителем!.. Тож, ось де часто криються пружини кращих наших дій, прекрасних наших почуттів! <...>

Після «Горя з розуму» я не знаю нічого російською мовою, що б відрізнялося такою чистісінькою моральністю і що б могло мати сильніший і благодатніший вплив на звичаї, як повісті п. Гоголя. О, перед такою моральністю я завжди готовий впасти на коліна! <...>Моральність у творі повинна бути в повній відсутності домагань з боку автора на етичну або аморальну мету. Факти говорять голосніше від слів; достовірне зображення морального неподобства є могутнішим за всі випади проти нього. <...>

П. Гоголь став відомим своїми «Вечорами на хуторі». Це були поетичні нариси Малоросії, нариси, повні життя і чарівності. Все, що може мати природа прекрасного, сільське життя простолюдців спокусливого, що народ може мати оригінального, типового, все це веселковими барвами виблискує у цих перших поетичних видіннях п. Гоголя. Це була поезія юна, свіжа, запашна, розкішна, чарівна, як поцілунок любові... Читайте ви його «Майську ніч», читайте її зимового вечора біля палаючого коминка, і ви забудете про зиму з її морозами і завірюхами; вам ввижатиметься ця світла, прозора ніч благословенного півдня, повна чудес і таємниць; вам ввижатиметься ця юна, бліда красуня, жертва ненависті злої мачухи, це покинуте житло з одним розчиненим вікном, це відлюдне озеро, на тихих водах якого виграють промені місяця, на зелених берегах якого танцюють вервечки безтілесних красунь... <...>

Та я ніколи б не закінчив, коли б почав розбирати «Вечори на хуторі»! «Арабески» і «Миргород» несуть в собі всі ознаки дозріваючого таланту. У них менше цього запалу, цього ліричного розгулу, але більше глибини і достовірності зображення життя. Більше того, він тут розширив свою сцену дії і, не полишаючи своєї любимої, своєї прекрасної, своєї ненаглядної Малоросії, пішов шукати поезію у звичках середнього прошарку в Росії. І, боже мій, яку глибоку і могутню поезію знайшов він тут! Ми, москалі, і не підозрювали її!.. «Невський проспект» є твором настільки ж глибоким, наскільки й чарівним; це дві полярні сторони одного і того ж життя, це високе і смішне одне біля одного.<...>

На початок сторінки

«Тарас Бульба» п. Гоголя є уривком, епізодом з великої епопеї життя цілого народу. Якщо у наш час можлива гомерична епопея, то ось вам її найвищий зразок, ідеал і прототип!.. Якщо говорять, що в «Іліаді» відображається все життя грецьке, в його героїчному періоді, то хіба одні піїтики і риторики минулого віку заборонять сказати те ж саме і про «Тараса Бульбу» по відношенню до Малоросії XVI століття?.. І справді, хіба тут не все козацтво, з його чудною цивілізацією, його молодецьким, гультяйським життям, його безтурботністю і лінивством, невтомністю і діяльністю, його буйними оргіями і кривавими набігами?.. Скажіть мені, чого немає в цій картині? чого бракує для її повноти? Чи не вихоплене все це із дна життя, чи не б'ється тут здоровенний пульс всього цього життя? Цей богатир Бульба з своїми могутніми синами; цей натовп запорожців, що дружно витинає на майдані тропака, цей козак, що лежить в калюжі, щоб показати своє презирство до дорогого вбрання, яке на ньому одягнуте, і ніби викликає на бійку кожного зухвалого, хто б наважився торкнутися до нього хоча б пальцем; цей кошовий, що мимоволі говорить красномовну, бучну промову про необхідність війни з бусурманами, тому що «багато запорожців заборгували шинкам жидів і своїм братам стільки, що жоден чорт тепер і віри не йме» ; ця мати, яка являється ніби мимохідь, щоб заживо оплакати дітей своїх, як завжди являлася в той вік жінка і мати в козацькому житті... а страта Остапа, його відозва до батька і «ЧУЮ» Бульби, і, нарешті, героїчна загибель старого фанатика, який не відчував своїх жахливих мук, тому що чув одну спрагу помсти до ворожого народу?.. І це – не епопея?.. То що ж таке епопея?.. І який помах пензля, широкий, замашистий, різкий, швидкий! які фарби, яскраві і осліплюючі! І яка поезія, енергійна, могутня, як ця Запорізька січ, «те гніздо, звідки вилітають все ці горді і міцні, мов леви, звідки розливається воля і козацтво на всю Украйну!..» <...>

Я забув ще одну позитивну якість його творів; це ліризм, яким пройняті його описи таких речей, якими він захоплюється. Коли описує він бідну матір, це істота висока і стражденна, це втілення святого почуття любові, – скільки туги, смутку і любові в його описі! Коли описує він юну красу – скільки захвату, піднесення в його описі! Коли описує він красу своєї рідної, своєї улюбленої Малоросії – це син, що голубиться до обожнюваної матері! Чи пам'ятаєте ви його опис безкрайніх степів дніпровських? Який широкий, замашистий помах пензля! Який розгул почуття! Яка розкіш і простота в цьому описі! Чорт вас візьми, степи, які ви гарні у п. Гоголя!.. <...>

п. Гоголь володіє талантом незвичайним, сильним і високим. Принаймні в даний час він очолює літературу, на чолі поетів; він стає на місце, яке залишив Пушкін. Нехай час вирішить, чим і як закінчиться поприще п. Гоголя, а зараз побажаємо, щоб цей прекрасний талант довго сіяв на небосхилі нашої літератури, щоб його діяльність рівнялася з його силою.

В.Г.Белінський,
т.1, Статті і рецензії (1834 – 1841),
Москва, 1948.


На початок сторінки




На початок сторінки

Переклад Н.Л., коректував Олег Качмар.
Опубліковано: 30.03.2009
Останнє оновлення: 30.03.2009