Опитування про бажання навчатись новому

Кредо

Я переконаний, що людина з'явилася в результаті природного розвитку, що вона є частиною природи, але перевершує її, так як наділена розумом і самосвідомістю.

Я вважаю, що сутність людини цілком пізнавана. Проте вона не є якоюсь субстанцією, що характеризує людину усіх історичних часів. Сутність людини полягає в суперечності, закладеній в її існуванні, і ця суперечність примушує людину діяти у пошуках її розв’язання. Людина не може залишатися нейтральною і пасивною перед лицем цієї екзистенціальної дихотомії. Існування людини як людини ставить перед нею питання, як подолати розкол між собою і зовнішнім світом для досягнення відчуття єднання з ближніми і з природою. Людина повинна відповідати на це питання кожної миті свого Життя. І не тільки, або навіть не стільки думками чи словами, скільки тим, як вона живе і діє.

Мені здається, що існує небагато доступних для пізнання відповідей на це питання про існування (історія релігії і філософії – перелік таких відповідей), і що вони можуть зводитися до двох основних альтернатив. Одна з альтернатив пов'язана зі спробами людини знову віднайти гармонію з природою шляхом регресу до долюдських способів існування, за рахунок елімінування специфічно людських якостей – розуму і здатності любити. Друга ставить за мету повний розвиток людських можливостей і встановлення нової гармонії з ближніми і з природою.

Я упевнений, що перший шлях приречений на невдачу. Він веде до Смерті, руйнування і страждання, а не до зростання людини, не до її гармонії і сили. Навпаки, друга альтернатива виключає жадібність і егоцентризм, вимагає дисципліни, волі і уважного відношення до тих, хто здатний вказувати шлях. І хоча цей шлях важкий, тільки він має шанси на успіх, адже навіть якщо мети ще не досягнуто, активність і зусилля, спрямовані на її досягнення, вже надають об’єднуючий, інтегруючий ефект, мобілізуючий енергію людини.

На початок сторінки

Я вірю, що основний вибір людини – це вибір поміж Життям і Смертю. Кожен вчинок припускає цей вибір. Людина вільна зробити свій вибір, та свобода ця обмежена. Існує багато сприятливих і несприятливих моментів, які впливають на людину, – її психологічна конституція, особливості соціального оточення, сім'я, вчителі, друзі випадкові і обрані. Завдання людини – розширювати простір своєї долі, зміцнювати те, що сприяє Життю, на протилежність тому, що веде до Смерті. Кажучи про Життя і Смерть, Я маю на увазі не біологічний стан, а способи буття людини, її взаємодії зі світом. Життя означає постійну зміну, постійне народження. Смерть означає припинення зростання, окостенілість, зацикленість. Нещасна доля багатьох людей – наслідок незробленого ними вибору. Вони ні живі, ні мертві. Життя виявляється тягарем, безцільним заняттям, а справи – лише засобом захисту від мук буття у царстві тіней.

Я упевнений, що ні Життя, ні історія не мають кінцевого змісту, який у свою чергу визначав би зміст Життя окремих людей чи виправдовував би їхні страждання. Проте, якщо врахувати суперечності і слабкості, з котрими пов'язане існування людини, то цілком природними виявляються її пошуки "абсолюту", що дає їй ілюзію визначеності і звільняє її від конфліктів, сумнівів і відповідальності. Але не Бог, яким би теологічним, філософським чи історичним вбранням його не покривали, посилає людині порятунок чи вирок. Тільки сама людина може знайти для себе мету свого Життя і способи її досягнення. Безплідні пошуки рятівних глобальних чи абсолютних відповідей, але можна прагнути до такої глибини, сили і ясності Життєвого досвіду, яка дає сили жити поза ілюзіями і бути вільним.

Я переконаний, що ніхто не може "врятувати" свого ближнього, зробивши за нього вибір. Все, чим може допомогти одна людина іншій – це розкрити перед нею правдиво і з любов'ю, але без сентиментів і ілюзій, існування альтернативи. Зіткнення з реальністю може збудити сили, що дрімають в людині, і допомогти їй вибрати Життя як антитезу Смерті. Якщо ж людина не здатна вибрати Життя, то ніхто інший не здатний вдихнути Життя в неї.

На початок сторінки

Я знаю тільки два шляхи, що ведуть до вибору добра. Перший полягає в служінні і підпорядкуванні моральним засадам. Цей шлях може виявитися ефективним, але треба пам'ятати, що протягом тисячоліть лише небагатьом вдалося відповідати навіть вимогам Десяти Заповідей. Набагато більше число людей вчиняли злочини, тоді коли авторитетні люди називали це благом. Другий шлях – розвивати почуття добра, впроваджуючи добре і справедливе. Кажучи про почуття добра, Я не маю на увазі задоволення у фрейдівському сенсі. Я посилатимуся на знайоме багатьом почуття підвищеної активності в Житті, коли людина знаходить підтвердження своїх можливостей і своєї ідентичності.

Я переконаний, що виховання означає знайомство молоді з найкращим зі спадщини людства. Але оскільки велика частина цієї спадщини виражається словами, то виховання ефективне тільки тоді, коли ці слова знайшли реальність в особі вчителя, на практиці і в укладі суспільства. Тільки матеріалізована у плоті ідея може чинити вплив на людину; ідея, котра залишилася словами, здатна змінювати тільки слова.

Я вірю в хист людини до самовдосконалення. Проте наявність хисту до самовдосконалення – лише НЕОБХІДНА умова досягнення людиною своєї мети, але не ДОСТАТНЯ. Якщо людина не зробила свого вибору на користь Життя і розвитку, то вона неминуче стає руйнівником, перетворюючись на живий труп. Гріховність і втрата себе так само реальні, як чеснота й залучення до Життя, і складають вторинне коло можливостей людини, в яке вона потрапляє в тому випадку, коли вона відмовляється від реалізації своїх первинних можливостей.

Я вважаю, що тільки у виняткових випадках люди народжуються святими або злочинцями. Більшість із нас мають схильність і до хорошого, і до поганого, хоча співвідношення цих схильностей, мабуть, видозмінюється від людини до людини. Тому наша доля дуже залежить від тих впливів, які трансформують ці схильності. Найбільший вплив чинить сім'я. Але сама сім'я багато в чому – представник суспільства, провідник цінностей і норм, які суспільство впроваджує у свідомість людей. Тому найважливішими чинниками розвитку людини є структура і цінності того суспільства, в якому вона народилася.

На початок сторінки

Я вважаю, що суспільство одночасно і заохочує, і стримує. Тільки у співпраці з іншими, в процесі праці, людина розвиває свої здібності, тільки протягом історії вона творить саму себе. Але в той же час більшість суспільств до сьогоднішнього дня служили цілям небагатьох, котрі прагнули використовувати решту, як засіб. Їм доводилося використовувати свою владу для придушення і залякування більшості (а таким чином, побічно, і самих себе), щоб не дати цій більшості повною мірою розвинути свої здібності. В результаті суспільство завжди вступало в конфлікт з людяністю, з універсальними нормами, що стосуються кожного без виключення. Тільки коли цілі суспільства стануть тотожними цілям загальнолюдського розвитку, воно припинить калічити людей і породжувати зло.

Я вірю, що кожна людина – представник всього людства. Ми відрізняємося за рівнем інтелекту, здоров'я і таланту. Та все ж ми всі – одне. Ми всі – святі і грішники, дорослі і діти і ніхто з нас не підноситься над іншими, і не суддя для них. Ми всі пробуджені разом з Буддою, ми всі розіпнуті разом з Христом і ми всі убиті і знедолені Чингізханом, Сталіним і Гітлером.

Я упевнений, що можна зрозуміти, що таке цілісна універсальна людина, тільки через реалізацію своєї індивідуальності, але зовсім не намагаючись звести себе до абстрактного загального поняття. Життя ставить перед людиною парадоксальне завдання: з одного боку реалізувати свою індивідуальність, а з іншого – перевершити її і прийти до переживання універсальності. Тільки всебічно розвинута особа може підійнятися над своїм Я. Я упевнений, що царство Єдиного Світу може наступити тільки тоді, коли прийде нова людина – людина, яка вирветься з оков архаїчних кровних зв'язків, котра відчує себе сином людським, громадянином світу, яка буде відданою людству і Життю, а не окремій його частині; людина, яка любитиме свою країну через любов до людства, і на чиї судження не впливатиме кланова приналежність.

На початок сторінки

Мені уявляється, що розвиток людини – це процес безмежного народження, безупинного пробудження. Наш звичайний стан – напівсон; нашого неспання вистачає лише на справи; для Життя ми пробуджені недостатньо, хоча тільки це і має значення для живої істоти. Вождями людства є ті, хто збудив людину від напівдрімоти. Ворогами людства є ті, хто занурює людину в сон, і неважливо, чи виступає в ролі їхнього сонного зілля молитва до Бога, чи до Золотого Тельця. Я відчуваю трепет, коли озираюся на історію розвитку людини за останні чотири тисячі років. Людина розвинула свій розум настільки, що стала здатною розкривати загадки природи, і звільнилася від влади сліпих сил природи. Але в момент свого найбільшого тріумфу, стоячи на порозі нового світу, вона схилилася перед владою речей і організацій, які сама створила. Людина винайшла новий спосіб виробництва і зробила виробництво та розподіл своїми новими ідолами. Людина обожнила створіння рук своїх та зробила сама себе прислужницею речей. Людина всує говорить про Бога, свободу, людяність, соціалізм, вона поклоняється своїй силі – бомбам і машинам – щоб приховати свою людську неспроможність, вона хвалиться своєю руйнівною силою, щоб приховати своє безсилля.

Я упевнений, єдине, що може врятувати нас від самознищення – це розум, здатність розпізнати нереальність більшості ідей, що заволодівають людиною, здатність пробитися до реальності, прихованої за багатошаровою товщею брехні та ідеологій; розум не як вмістище знань, а як "свого роду енергія, сила, яка повністю пізнається тільки через дію і результати...", сила, "головним змістом якої є здатність сполучати і роз'єднувати, розуміти і передбачати". Насильство і зброя нас не порятують; здоровий глузд – може.

Я знаю, що розум безплідний, коли людина позбавлена надії і віри. Гете мав рацію, говорячи, що найглибша відмінність між різними історичними епохами – це відмінність між епохами віри і безвір'я. Гете говорив, що епохи тріумфу віри прекрасні, піднесені і плідні; навпаки, епохи панування безвір'я зникають безслідно, оскільки ніхто не займається тим, що не приносить наслідків. Поза сумнівом, тринадцяте століття, епохи Відродження і Освіти були епохами віри і надії. Боюся, що західний світ в двадцятому столітті приховує від себе, що він втратив віру і надію. Воістину, де немає віри в людину, віра в машини не рятує від зникнення, навпаки, вона тільки наблизить кінець. Або західний світ виявиться здатним відродити гуманізм, суттю якого є щонайповніший розвиток людського в людині, а не виробництво і працю, або Захід загине, як багато інших великих цивілізацій.

На початок сторінки

Мені здається, що здатність зрозуміти істину залежить більше від характеру людини, ніж від інтелекту. Найважливішим за все є сміливість сказати НІ, не підкорятися вимогам сили і громадській думці, струсити з себе сон і стати людиною, прокинутися та позбутися відчуття безпорадності і порожнечі. Єва і Прометей – два великі бунтівники, чиї "злочини" звільнили людство. Та здатність сказати усвідомлене "ні" припускає і здатність сказати усвідомлене "так". "Так" Богові – це "ні" кесареві; "так" людині – це "ні" всім тим, хто намагається її поневолити, експлуатувати або принизити.

Я вірю в свободу, в право людини бути самою собою, відстоювати себе і давати відсіч всім тим, хто намагається перешкодити їй бути собою. Але свобода – це дещо більше, ніж відсутність гніту. Це не тільки "свобода від". Це "свобода для" – свобода стати незалежним; свобода бути багато ким, а не володіти багато чим або користуватися багато чим – речами і людьми.

Я вважаю, що ні західний капіталізм, ні радянський або китайський комунізм не здатні вирішити проблему майбутнього. І ті, і інші породжують бюрократію, яка перетворює людей на речі. Людина повинна поставити закони природи і суспільства під свій свідомий і раціональний контроль; але не контроль бюрократичний, який управляє і речами, і людьми, а контроль вільних асоційованих виробників, які управляють речами і підпорядковують їх людині, яка є мірою всіх речей. Не "капіталізм" і "соціалізм", а бюрократизм і гуманізм є справжніми альтернативами. Демократичний, децентралізований соціалізм є реалізацією умов, необхідних для досягнення кінцевої мети повного розкриття людських можливостей.

Мені здається, що однією з найбільш згубних помилок у Житті людини або суспільства є потрапляння в шори чорно-білих стереотипів мислення. "Краще мертвий, ніж червоний", "або відчужена індустріальна цивілізація, або індивідуалістичне доіндустріальне суспільство", "або переозброєння, або безпорадність перед лицем ворога" – приклади таких альтернатив. Завжди існують інші, нові можливості, які відкриваються свідомості людини тільки тоді, коли вона звільняється від Смертельної сутички стереотипів і виявляється здатною почути голос людяності і розуму. Принцип "найменшого зла" – це принцип відчаю. У більшості випадків додержання цього принципу лише відстрочує перемогу більшого зла. Ризик чинити, йдучи шляхом правди і людяності, віра в силу правди і людяності набагато реалістичніші, ніж так званий реалізм опортуністів (від англ. opportunity – слушна нагода, можливість). Я кажу, що людина повинна звільнитися від ілюзій, котрі поневолюють і паралізують її, що людина повинна усвідомити реальність, яка існує всередині і навколо неї, щоб створити світ, який не потребував би ілюзій. Свобода і незалежність можуть бути досягнуті, тільки коли впадуть окови ілюзій.

На початок сторінки

На моє переконання, головним питанням сьогоднішнього дня є питання про війну і мир. Людина може знищити все Життя на Землі, або зруйнувати цивілізацію і знищити цінності частини людей, що залишилася, і побудувати варварську, тоталітарну організацію, яка підпорядкує собі все, що залишиться від людства. Пробудитися, побачити цю загрозливу небезпеку крізь потік фальшивого базікання, призначеного приховати від людей вид тієї безодні, до якої вони рухаються, – ось єдиний обов'язок, єдине етичне і інтелектуальне завдання, яке повинна сьогодні взяти на себе людина. Якщо вона цього не зробить, ми всі будемо приречені.

Якщо нам всім призначено загинути в ядерній катастрофі, то не тому, що людина не здатна стати людиною, або що людина від початку несе в собі зло; це трапиться тому, що засилля безглуздя не дозволить їй побачити реальність і чинити правдиво.

Я вірю в здатність людини до самовдосконалення, та сумніваюся, чи зможе вона досягти мети, якщо невдовзі не прокинеться.

Вартовий! Котра ночі?
Вартовий відповідає.
Наближається ранок, та ще ніч.
Якщо ви настійно запитуєте,
то зверніться, і приходьте
(Ісая, 21, 11-12)

Еріх Фромм

На початок сторінки

Джерело: НООГЕН
Переклад: Н.Л.
Опубліковано: 3.06.2009
Останнє оновлення: 11.06.2009