Опитування про бажання навчатись новому

Історія

Дикуль народився у Латвії, після Другої Світової війни. Його батька було вбито, мати померла, коли він ходив ще в сад. Валя жив у дитячому притулку. Мандрывна частина цирку була його єдиною реальна радістю у житті. Валя тікав з притулку, щоб увесь день проводити там. Він дуже рано зрозумів, що повинен працювати у цирку. Він швидко навчився жонглювання та акробатики, але, врешті-решт, став "художником трапеції". Йому було 15 років, коли він виконав перший номер.

І одного разу сталева перекладина, на якій кріпиться апаратура та страховка, луснула. Валентин впав майже з 40 футів висоти, у нього було більше 10 переломів, включаючи перелом спинного мозку, який повністю паралізував ноги.

Діагноз лікарів був такий: "Компресійний перелом хребта у поперековому відділі і черепно-мозкова травма. Валентин Дикуль залишок життя проведе в інвалідному візку ".

У лікарні він почав працювати з жорсткою енергією. Лікарі і пацієнти просили його припинити даремно витрачати час і зусилля. Але він не заспокоювався, піднімав усе, до чого міг дотягтися. Почав експериментувати з важкою атлетикою до повного виснаження, з початку у лікарні, коли ні хто не думав, що у нього будуть результати, і пізніше вдома один.

Дні, тижні, місяці, роки пройшли - він продовжував працювати п'ять - шість годин на день. Залишаючись після лікарні усе ще в інвалідному кріслі, він викладав у цирковому гуртку в Латвії. Після того, як вихованці розходилися після занять, він починав свої тренування. Він долав страшний біль, жахливу для нього безпорадність наполовину паралізованої людини, яка плазує по кімнаті, щоб замінити гирі. Усі сили йшли на те, щоб стати на ноги. Щодня він експериментував над собою.

Ось так, з дня у день, він розробляв унікальну систему, яка стане печаткою для його майбутньої роботи. Для Дикуля ходьба не була єдиним бажанням, він повинен був повернутися на арену. І він втілив свою мрію. Його перший номер, після травми, був "акробатичний мотоцикліст".

Рекомендації

... Інші "жертви інвалідного крісла" стали приходити до нього на консультацію. Валентин Дикуль: "Я можу говорити Вам, як робити вправи, але без Вашого бажання мої слова не принесуть успіху. Навіть якби моє обладнання було б із золота, Ви ніколи не будете ходити, якщо у Вас немає впевненості. Ви повинні працювати з тією ж самою відданістю, дисципліною і матимете силу кожен день протягом багатьох років, якщо необхідно. Лише тоді Ви скажете "Я ЗРОБИВ ЦЕ, Я МОЖУ ХОДИТИ!"

"Заробляючи гроші, знаходьте час, щоб підтримувати своє здоров'я! Якщо Ви втратите здоров'я, Вам не вистачить грошей, щоб його повернути. А навіть якщо грошей і вистачить, Ви не відновите того здоров'я, яке втратили".

"Життя – це рух! Обов'язково треба знаходити час і для занять якимсь улюбленим видом спорту. Якщо такого немає, тоді не забувати робити просту зарядку."

"Існує ряд захворювань, при яких потрібні дозовані навантаження. Наприклад, при серцево-судинних захворюваннях. Але вони все одно потрібні. У таких випадках необхідно дуже обережно, для кожного індивідуально, з урахуванням історії хвороби і всіх попередніх захворювань, протипоказань тих чи інших процедур підбирати вправи і навантаження. Суворо індивідуально. Але рух потрібний усім! У цьому життя. "

Джерело peoples.ru
 

Уривки з інтерв'ю з Валентином Дикулем

Звичайно, є багато людей зараз, які через свою роботу змушені довго сидіти. Їм необхідно кожної години-півтори, а краще всеж-таки щогодини встати, потянутися, нахилитися вправо, вліво, трохи вперед, походити, сидячи потягнути ноги, сидячи нахилитися вперед. Таким чином, будемо підтримувати нашу спину. Якщо довгий час сидіти на робочому місці у розслабленому стані, відбувається найбільше навантаження для хребта, м'язи атрофуються, з'являються грижі, болі у спині, віддача у ногу, сідницю та інше.

Рекомендації щодо здорового способу життя:

• Перш за все ми повинні замислитися про те, як ми ставимося до себе?!
• Ловимо ми щастя лише зараз або думаємо про те, що з нами буде в майбутньому?
• Якими ми хочемо бути у майбутньому, а не лише зараз?
• Що ми їмо і скільки їмо?
• Як сидимо, скільки сидимо і на чому сидимо?
• Як спимо, скільки спимоі на чому спимо?

Це і є запорука нашого здоров'я та продовження нашого життя. Причому радісного життя. Для того, щоб у Вас не було серйозних проблем у 52-54 року, у 60 років, треба замислюватися вже зараз. Думайте, поки Ви молоді і здорові, як Вам здоров'я зберегти до старості. І як старість зустріти без остраху, радісно.

Бережіть своє здоров'я і дбайте про нього!

Інтерв'ю проводив Мурад Аманназаров (газета "Лечебные вести"),
джерело beztabletok.ru

Опубліковано: 30.06.2008
Останнє оновлення: 31.12.2008