Справжня віра не в тому, щоб знати, у які дні їсти пісне, у які ходити до храму і які слухати та читати молитви, а в тому, щоб завжди жити добрим життям у любові з усіма, завжди чинити з ближніми так, як хочеш, щоб чинили з тобою.
У цьому справжня віра. І цій вірі вчили завжди усі справжні мудреці і святого життя люди усіх народів.

Доки ми не пізнали, що всередині нас, яка нам користь знати, що зовні нас? Та й чи можна, не пізнавши себе, пізнати світ? Чи може той, хто сліпий удома, бути зрячим у гостях?

Григорій Сковорода

Зрячу, духовну частину людини називають совістю. Ця духовна частина людини, совість, діє так само, як стрілка компаса. Стрілка компаса рухається з місця лише тоді, коли той, хто несе її, зходить з того шляху, який вона вказує. Так само і з совістю: вона мовчить, поки людина робить те, що повинна. Та варто людині зійти із справжнього шляху, й совість показує людині, куди і наскільки вона збилася.

Голос пристрастей може бути гучніше за голос совісті, але голос пристрастей зовсім не такий, як той спокійний і наполегливий голос, яким говорить совість. І як би голосно не кричали пристрасті, вони все-одно ніяковіють перед тихим, спокійним і наполегливим голосом совісті. Голосом цим говорить те вічне, божественне, що живе в людині.

Чаннінг

Справжнє добро в тобі самому, в твоїй душі. Хто шукає добро не в самому собі, робить те саме, що робить пастух, коли шукає в стаді те ягня, яке у нього за пазухою.

Індійська Вамана Пурана

Я те саме, що і Бог, проте Він – Він, а я – я.

Магомет

Людина, не залишайся людиною. Робися Богом – лише тоді ти зробиш з собою те, що треба.

Ангелус Сілезіус

З усякого скрутного становища одразу ж вийдеш, тільки но пригадаєш, що живеш не тілом, а душею, пригадаєш, що в тобі є те, що сильніше всього на світі.

Кажуть, що не треба любити себе. Але без любові до себе не було б життя. Справа лише в тому, що любити в собі: свою душу чи своє тіло.

У мирських справах ніколи не знаєш напевно, чи потрібно робити те, що робиш, і чи вийде з твоєї справи те, чого хочеш. Але не так, коли живеш для душі. Живи для душі, і ти напевно знатимеш, що треба робити саме те, чого вимагає душа, напевно знатимеш і те, що вийде лише добре з того, що ти робиш.

Кожна людина знає в собі два життя: тілесне і духовне. Тілесне життя, тільки но дійде до повноти, одразу починає слабшати. І все більше та більше слабшає, і приходить до смерті. А духовне життя, навпаки, від народження до смерті все зростає та міцніє.
Живи людина одним тілесним життям, вона та все життя її – життя людини, засудженої до смерті. Живи ж людина для душі, то те, в чому вона вважає своє благо, з кожним днем її життя все збільшується і збільшується, і смерть не лякає її.

Для безсмертної душі потрібна така ж і справа безсмертна, як вона сама. І справа ця – нескінченне вдосконалення себе і світу – і дана їй.
Мало сказати, що у кожній людині така ж душа, як і в мені: у кожній людині живе те ж саме, що живе в мені. Усі люди відокремлені одне від одного своїми тілами, але всі сполучені тією однією духовною природою, яка дає життя всьому.

Що більше живе людина для душі, то ближче вона відчуває себе зі всіма живими істотами. Живи для тіла – і ти один серед чужих; живи для душі – і тобі всі рідня.

Якщо живеш лише для себе, то живеш однією частинкою свого справжнього "я". Якщо ж живеш для інших, то відчуваєш, як твоє "я" розширюється.
Живи лише для себе – і відчуватимеш себе серед ворогів, відчуватимеш, що благо кожного заважає твоєму благу. Живи для інших – і відчуватимеш себе серед друзів, і благо кожного стане твоїм власним благом.

За Шопенгауером

Для того, щоб легко було жити з кожною людиною, думай про те, що єднає з нею, а не про те, що відокремлює.

Немає такої поганої справи, за яку був би покараний лише той, хто її зробив. Ми не можемо так усамітнитися, щоб те зло, яке в нас є, не переходило на інших людей. Наші справи, і добрі й злі, як і наші діти: живуть і діють вже не з нашої волі, а самі по собі.

Джордж Еліот

Люди говорять про Бога, що Він живе на небі. Говорять також і те, що Він живе в людині. І те й інше правда. Він і на небі, тобто у нескінченому світі, і в душі людини.
Таким чином Бог є та суть життя, яку людина усвідомлює у собі і пізнає у всьому світі як бажання блага і здійснення його.

Усі лиха людей не від неврожаю, не від пожеж, не від лиходіїв, а лише від того, що живуть вони нарізно. А живуть вони нарізно тому, що не вірять тому голосу любові, який живе у них і підштовхує їх до єднання.

Усяка людина знає, що їй потрібно робити не те, що роз'єднує її з людьми, а те, що єднає її з ними – знає це людина не через те, що це повелено їй кимось, але через те, що чим більше вона єднається з людьми, тим їй краще жити, і навпаки: тим гірше живеться їй, чим більше вона відокремлюється.

Якщо ти зрозумів, що головна справа життя – любов, то, зійшовшись з людиною, ти думатимеш не про те, чим може бути корисна тобі ця людина, а про те, як і чим ти можеш бути корисний їй. Роби лише так, і ти у всьому встигатимеш більше, ніж якби ти піклувався про себе.

"Мені важко або нудно. Мені самотньо". Та хто ж тобі велів піти від усіх людей і замкнути себе у в'язницю твого одного нудного і нікчемного "я"?

Людині природно бути любовною так само, як воді природно текти згори вниз.

Східна мудрість

Один індійський мудрець казав: "Як матір береже свою єдину дитину, доглядає її, оберігає її і виховує її, так і ти, всяка людино, рости, виховуй і оберігай у собі найдорожче, що є на світі: любов до людей і до всього живого". Цьому вчать усі віри: і брамінська, і буддійська, і єврейська, і китайська, і християнська, і магометанська. І тому найпотрібніше на світі це – навчитися любити.